Спекание систем с полной взаиморастворимостью компонентов   

   У результаті спікання таких систем (Сu – Ni, Fe – Ni, Co – Ni, Сu – Au і ін.) утвориться одна фаза (твердий розчин); на проміжних стадіях спікання існує кілька фаз: частки вихідних металів і тверді розчини змінної концентрації.

   Усадка порошкового тіла при нагріванні, як правило, менше адитивної, розрахованої виходячи з можливої усадки кожного з компонентів, Це пояснюється більше низькою рухливістю атомів у твердих розчинах у порівнянні із чистими металами й неможливістю одержати при змішуванні вихідних компонентів абсолютно однорідну суміш, через що швидкість дифузії атомів через які неоднакова. Так, у системі Сu — Ni (Рис. 1.17) при підвищенні змісту Ni в Cu (або навпаки) усадка зменшується й може відбуватися навіть ріст порошкового тіла, що пов’язане з більшим коефіцієнтом дифузії Cu в Ni у порівнянні з коефіцієнтом дифузії Ni в Cu: у частках міді утворяться надлишкові вакансії, коалесцируючи в пори, а частки нікелю збільшуються в розмірах через перевагу припливу атомів міді над відтоком атомів нікелю.

   Однак при спіканні суміші порошків деяких із систем можна спостерігати зростання швидкості ущільнення з ростом змісту другого компонента. Так, у системі W — Мо є слабко виражений максимум у концентраційній залежності усадки (Рис. 1.18).

   Істотна особливість спікання кожної з розглянутих систем полягає в тім, що деякі з контактів між однойменними й різнойменними порошинками можуть порушуватися. Причини цього — напруги в зоні контакту дифузійного походження, “зникнення” порошинки, що внаслідок випару або поверхневої дифузії переміститься на поверхню іншої порошинки, і ін.

   Для рішення практичних завдань важливе питання про необхідний ступінь гомогенізації по составі сплавів, що утворяться при спіканні: тому що багато властивостей порошкових тіл визначаються величиною й станом контактних поверхонь між частками, у ряді випадків досягнення повної гомогенізації сплаву усередині часток виявляється непотрібним.